Статья опубликована Март 1, 2026 главным редактором Kherson-news
Війна як стратегічна помилка керівництва росії
Повномасштабне вторгнення росії в Україну у 2022 році замислювалося як коротка військова кампанія з політичним ефектом блискавичного переформатування безпекового порядку у Східній Європі. Однак реальність виявилася протилежною. Замість швидкої перемоги москва отримала затяжну, виснажливу війну, яка не лише не посилила її позиції, а й запустила процес системної деградації її військово-стратегічного впливу у світі.
росія не змогла закріпити початкові здобутки 2022 року політичною угодою або нав’язаним компромісом. Натомість бойові дії перетворилися на позиційне протистояння, де місяцями ведуться бої за невеликі населені пункти, а втрати живої сили та техніки залишаються надзвичайно високими. Це підірвало ресурсну базу держави та її здатність діяти одночасно на кількох стратегічних напрямках.
Кавказ: втрата росією арбітражної ролі
Одним із найпомітніших наслідків стала втрата впливу на Південному Кавказі. Традиційно москва позиціонувала себе як головний гарант безпеки в регіоні, балансуючи між Єреваном та Баку. Проте після війни між Вірменією та Азербайджаном у 2023 році стало очевидно, що росія втратила можливість ефективно втручатися.
Вірменія почала демонструвати розчарування союзницькими зобов’язаннями росії, а Азербайджан дедалі більше орієнтується на Туреччину як стратегічного партнера. Фактично росія втратила статус незамінного арбітра, що раніше дозволяв їй контролювати регіональні процеси.
До речі — Після путіна: чи зникне загроза для України
Близький Схід і Латинська Америка: звуження присутності рф
Сирія довгий час вважалася символом повернення росії у глобальну політику. Проте війна в Україні змусила перекидати ресурси та обмежувати активність. Реальна військова та дипломатична присутність москви в регіоні скоротилася. Вона вже не є визначальним гравцем у сирійському врегулюванні.
У Латинській Америці ситуація подібна. Венесуела, яка раніше сприймалася як майданчик для демонстрації антизахідного альянсу, поступово дистанціюється. Куба та Іран також не можуть розглядатися як стабільні опори впливу. За умов жорсткішої політики США та внутрішніх економічних проблем росії підтримка таких напрямків стає фінансово та стратегічно обтяжливою.
Показовою є реакція на удари Ізраїлю та США по Ірану. Позиція москви практично не впливає на хід подій. Її заяви носять декларативний характер і не змінюють балансу сил. Це свідчить про втрату реального важеля впливу.
Залежність росії від Китаю
Найглибший стратегічний наслідок полягає у зростанні залежності від Китаю. Через санкції та обмеження доступу до західних ринків росія переорієнтувала експорт енергоресурсів на схід. У результаті вона дедалі більше виступає як постачальник сировини для китайської економіки.
Основні прояви цієї трансформації:
- Зростання частки Китаю у зовнішній торгівлі росії.
- Поглиблення технологічної залежності від китайських компонентів.
- Зменшення політичного простору для самостійного маневру.
Таким чином, росія фактично переходить у статус молодшого партнера, що обмежує її стратегічну автономію.
В тему — коли закінчиться війна в Україні: умови, сценарії та маркери завершення
Порівняння позицій росії до і після 2022 року
| Напрямок | До 2022 року | Після 2022 року |
|---|---|---|
| Кавказ | Роль арбітра між Вірменією та Азербайджаном | Втрата довіри, посилення Туреччини |
| Сирія | Активна військова присутність і політичний вплив | Скорочення ресурсів і впливу |
| Латинська Америка | Демонстративна антизахідна присутність | Зменшення активності та інтересу партнерів |
| Іран | Партнер у протистоянні Заходу | Обмежений вплив на регіональні процеси |
| Китай | Формально рівноправне партнерство | Фактична сировинна залежність |
Виснаження як стратегічна пастка
Затяжна війна перетворилася на ресурсну пастку. Значні втрати особового складу, витрати на відновлення техніки та ізоляція від західних фінансових систем зменшують потенціал розвитку. Економіка дедалі більше працює на військові потреби, що гальмує інновації та цивільні галузі.
Якщо конфлікт і надалі залишатиметься без політичного вирішення, ризик внутрішньої дестабілізації зростатиме. Історія демонструє, що тривалі війни без чіткої стратегії завершення часто стають каталізатором системної кризи державності.
Це цікаво — навіщо окупанти будують житло на захоплених територіях
Війна проти України, розпочата як спроба зміцнення впливу, призвела до протилежного результату. росія втратила частину стратегічних позицій на Кавказі, ослабила присутність на Близькому Сході та в Латинській Америці, а також опинилася у глибшій залежності від Китаю. Замість демонстрації сили світ спостерігає виснаження ресурсів і звуження геополітичного простору.
Без фундаментальної зміни політичного курсу та припинення війни ці тенденції лише посилюватимуться, що може призвести до довгострокового глобального послаблення держави.
Іван Христофорович Колдун