Статья опубликована Декабрь 10, 2025 главным редактором Kherson-news
В Україні дедалі відчутнішим стає передвиборчий контекст. У повітрі справді відчувається «вітер перемир’я», який різні зовнішні гравці намагаються інтерпретувати на свій лад. Кремль і ворожі Україні ресурси вже смакують сценарії швидкого усунення Володимира Зеленського з політичного поля. Паралельно деякі західні групи впливу сподіваються отримати у Києві більш «гнучкого» партнера для переговорів. Втім реальність може виявитися абсолютно протилежною до їхніх очікувань.
На кого роблять ставки вороги і чому ці ставки хибні
Серед кандидатур, які активно обговорюються у пропагандистських та аналітичних колах, найчастіше згадуються Петро Порошенко, Валерій Залужний та умовний «фактор Тимошенко».
Порошенка описують як майстра домовленостей у дусі «мінських формул», що може бути вигідним для Кремля, який прагне заморозити фронт. Щодо Валерія Залужного, то критика його діяльності всередині України стає базою для зовнішніх маніпуляцій. Незадоволення проваленим контрнаступом 2023 року, відсутністю достатніх превентивних військових дій до 24 лютого 2022 року та сумнівами щодо стратегічного підходу — все це реальні внутрішні претензії, які не є вигадками пропаганди. Кремль лише використовує їх для розхитування ситуації.
Третя фігура, яку іноді згадують, це Юлія Тимошенко. Але нині її поява у списку можливих кандидатів не є продуктом кремлівських розробок. Навпаки, деякі кола на Заході та у США були б абсолютно задоволені появою в Україні гнучкого, переговороспроможного лідера у стилі Тимошенко. Вона навряд чи піде у президенти, але кандидатури, що нагадують її стиль — компромісність, політичний інстинкт, гнучкі формули миру — можуть цілком з’явитися у виборчому процесі.
Однак усі ці розрахунки ґрунтуються на помилковому баченні українського суспільства. Україна 2025 року — не Україна зразка 2010 чи навіть 2019. Суспільний запит змінився кардинально.
До речі — Жорстокі злочини російських окупантів на Херсонщині
Зовнішні сили недооцінюють радикалізацію українського суспільства
Західні аналітики, які розраховують на «прийнятного» чи «більш прогнозованого» президента, ризикують зіткнутися з ефектом, протилежним їхнім очікуванням. Кремль, який мріє про реваншистські сценарії та «зручних» кандидатів, також серйозно помиляється.
Українське суспільство стрімко зсунулося у бік національної мобілізації. Фрустрація від результатів війни, втрати, відчуття незавершеності боротьби — усе це формує новий політичний запит. І в цьому запиті немає місця компромісам, дипломатичному балансуванню чи формальним «мирним планам».
Саме тому реальні перспективи майбутніх виборів виглядають зовсім не так, як їх уявляють зовнішні стратеги. На політичний авансцені можуть з’явитися нові лідери, які:
- не підуть на жодні поступки, що передбачають замороження війни,
- поставлять завдання повного звільнення територій виключно силовим шляхом.
Імена Андрія Білецького або Мадьяра більше не виглядають периферійними. У разі загального розчарування елітами саме такі фігури здатні консолідувати електорат. Їх бачать як людей, що не ховатимуться за дипломатичними формулами, а запропонують новий жорсткий курс.
В тему — Мюнхенська змова 2.0 у 21 столітті: як світ знову наближається до небезпечної межі
Парадокс Зеленського: критики можуть ще шкодувати про його відхід
Попри критику на його адресу, Зеленський залишався балансним президентом. Він намагався одночасно вести війну, зберігати підтримку партнерів і уникати надмірної внутрішньої радикалізації. Для Заходу це був цілком зручний формат: президент, що не переходить межі, але й не здає позицій.
Якщо ж Зеленський піде, а процес радикалізації суспільства продовжиться, то на зміну йому можуть прийти лідери, які не будуть зважати на стримуючі фактори. Вони не стануть грати у дипломатію і трактуватимуть будь-які компромісні плани як спробу обмежити український суверенітет.
Саме тому ті політичні сили, що зараз мріють про інший тип президента, можуть дуже скоро відчути несподівану ностальгію за Зеленським. Його обережність, прагматичність і здатність вести діалог з партнерами можуть виявитися значно більш прийнятними порівняно з тим, що прийде йому на зміну.
Зміна світової конфігурації впливів і втрата важелів США
Ситуація ускладнюється тим, що Сполучені Штати під керівництвом Дональда Трампа фактично самоусунулися від активної підтримки України. Трамп відкрито пишається тим, що не надав Києву жодного долара допомоги, і цим сам позбавив Вашингтон ключових важелів впливу на українські політичні процеси.
Тепер озброєння фінансує Європа, а українські військові операції значною мірою спираються на розвіддані Франції, Британії та Скандинавських країн. Україна стає менш залежною від США, що збільшує її внутрішню автономію. У такій конфігурації нав’язати Києву будь-яку «формулу миру» буде практично неможливо.
Висновок: ті, хто хоче «гнучкого президента», можуть отримати найжорсткіший варіант
Українські вибори відбуватимуться у контексті війни, втрат і зростаючої радикалізації. У таких умовах надії Заходу на компромісного президента, а розрахунки Кремля на зручного лідера виглядають відірваними від реальності.
Україна може зробити вибір на користь не компромісу, а максимальної сили. І тоді політичне керівництво стане значно жорсткішим, ніж будь-коли. Це буде покоління, що не погодиться на тимчасові формули, а діятиме виключно з позиції сили та відновлення територіальної цілісності.
Іронія полягає в тому, що ті, хто сьогодні мріє позбутися Зеленського, завтра можуть різко пошкодувати про це, коли зрозуміють, що нове українське лідерство вже не збирається говорити «мовою дипломатії», а говоритиме «мовою перемоги».
Іван Христофорович Колдун