Статья опубликована Январь 10, 2026 главным редактором Kherson-news
Події в Ірані входять у фазу, де рішення ухвалюються не публічною політикою, а силовими механізмами. Влада вже усвідомила складність ситуації та діє за знайомим для себе шаблоном, який застосовувався під час попередніх хвиль масових виступів. Ознаки підготовки до жорстких заходів з’явилися майже одночасно і свідчать про перехід від стримування до придушення.
Перший ключовий сигнал — відключення інтернету та зв’язку. Для іранського режиму це стандартний крок перед масштабними силовими діями. Інформаційна ізоляція Ірана зменшує координацію протестів, ускладнює поширення відео та свідчень, а також дає владі простір для дій без миттєвої міжнародної реакції. У минулому саме так починалися найжорсткіші етапи придушення.
До речі — що було на місці сучасного Ірану
Важливо розуміти, що поліція та регулярна армія у цій конфігурації відіграють другорядну роль. Вони можуть бути задіяні локально, але не є головним інструментом тиску. Причина проста: лояльність і мотивація цих структур у кризових ситуаціях не завжди гарантована, а досвід боротьби з масовими заворушеннями у них обмежений.
Справжньою опорою режиму залишається Корпус вартових ісламської революції. Це ідейна, добре оснащена та автономна структура, якій є що втрачати у разі краху системи. КСІР має чисельність орієнтовно від 150 до 200 тисяч осіб, чого цілком достатньо для придушення навіть масштабних протестів. Принципова відмінність цієї сили — реальний бойовий досвід. Рядовий склад і командири брали участь у бойових діях за межами країни, насамперед у Сирії, а також в інших регіонах. Це означає психологічну готовність до насильства і відсутність бар’єрів перед жорсткими методами.
Ви здивуєтесь коли дізнаєтесь хто є союзником Ірану
Додатково розглядається сценарій залучення шиїтських формувань з Іраку. За повідомленнями різних джерел, ідеться про міліції, для яких внутрішні втрати серед іранського населення не є стримувальним фактором. Вони також мають бойовий досвід і можуть бути використані як зовнішній інструмент тиску, що знижує ризики нелояльності всередині країни.
Це цікаво — від мирного атома до військової загрози: ядерна програма Ірану з 1958 по 2025 рік
У цьому контексті падіння режиму аятол наразі не виглядає неминучим. Навпаки, у влади є відпрацьований досвід швидкого та рішучого придушення протестів. Ключова ставка робиться не на переговори, а на час і страх. Якщо вдається зламати протестну хвилю протягом обмеженого періоду, подальша мобілізація стає значно складнішою.
Окреме питання — роль Сполучені Штати Америки. Вашингтон діє обережно і не надто оперативно. Передислокація сил і підготовка до потенційного втручання потребують часу, йдеться про дні або навіть тижні. Цей часовий люфт працює на користь Тегерана. Якщо протести будуть придушені до завершення підготовчих заходів, зовнішній вплив різко обмежиться.
В тему — новини Ірану: сучасні технології на службі середньовічних забобонів
У разі такого розвитку подій можливий сценарій, коли США обмежаться короткотривалим силовим тиском без стратегічних змін. Після цього ситуація може повернутися до умовної стабільності ще на один-два роки, доки не виникне нова хвиля невдоволення. Саме так уже не раз відбувалося раніше.
Підсумовуючи, нинішня криза в Ірані — це зіткнення масового невдоволення з добре підготовленим силовим апаратом. Режим діє раціонально з власної точки зору і робить ставку на перевірені інструменти.
Чи спрацюють вони цього разу, залежить не лише від масштабів протестів, а й від швидкості та жорсткості рішень, які влада готова застосувати вже зараз.
Іван Христофорович Колдун