Після завершення війни російське суспільство неминуче зіштовхнеться з тим, що мільйони людей повернуться з фронту, несучи в собі травми, насильство й фанатизм, які роками підживлювалися пропагандою. Ці люди повертатимуться не лише додому, а й у внутрішній вакуум сенсу, адже світ, до якого вони повертатимуться, не матиме місця для «величі» чи «святої війни». Історія свідчить, що в такі моменти країни опиняються на роздоріжжі: або очищення, або саморуйнування.
1. Синдром повернення з війни
Кожна війна залишає покоління людей, які не можуть «повернутися до норми». Після Афганістану — «афганський синдром», після Чечні — сплеск насильства в міліції, армії, побуті. Після цієї війни таких людей будуть сотні тисяч, якщо не мільйони. Вони звикли до системи, де вбивство і ненависть — це «служба», де немає правди, а сумнів вважається злочином.
Коли зовнішній ворог зникає, агресія переходить усередину. Першими постраждають українці, які опинилися на окупованих територіях, за ними — опозиція, національні меншини, а потім і самі росіяни, які не відповідають «правильному» формату.
2. Психологічний вакуум і пошук нового ворога
Десятиліттями режим формував свідомість людей у парадигмі «Росія — обложена фортеця». Після завершення війни ця модель втратить свою актуальність, але її не можна просто так вимкнути. Мільйони людей залишаться з почуттям приниження, образи та прагнення реваншу. Вони захочуть отримати відповіді на запитання: «Навіщо ми воювали? Хто винен у нашій поразці?»
І пропаганда, аби зберегти владу, знайде нового ворога:
- «внутрішніх зрадників»,
- національні республіки,
- «розбещений Захід».
Тому після війни Росія може пройти фазу внутрішнього полювання на відьом, схожу на сталінські репресії або югославський хаос 1990-х.
3. Три сценарії майбутнього
Сценарій перший — «Північна Корея 2.0»
Режим утримує владу через ізоляцію, тотальний контроль і культ лідера. Країна живе в бідності, але з почуттям «обраності». Цей сценарій можливий, якщо еліти дійдуть згоди, а силовики залишаться вірними. Внутрішній ворог замінить зовнішнього, а війна стане вічною ідеологією.
Сценарій другий — «Югославський розпад»
Регіони, стомлені від Москви, почнуть вимагати автономії. Національні республіки — Татарстан, Башкортостан, Якутія, Кавказ — можуть порушити питання незалежності. Силові структури не зможуть утримати імперію, і почнеться ланцюг дезінтеграції, можливо навіть зі збройними конфліктами між регіонами. Такий сценарій найболючіший, але історично неминучий: імперії завжди розпадаються зсередини.
Сценарій третій — «Німецьке каяття»
Найменш імовірний, але найздоровіший шлях. Після поразки Німеччина пройшла через повне розкриття своїх злочинів, освітню реформу, відкриті суди, публічну відповідальність. Якщо росіяни зможуть знайти в собі сили визнати правду про Бучу, Маріуполь, Голодомори, депортації — це може стати початком відродження. Але без правди не буде миру, навіть у самому собі.
4. Ключ до виживання — правда й освіта
Росії доведеться пережити шок правди. Без цього жодна «денацифікація свідомості» не відбудеться. Школи, ЗМІ, церква, культура — все повинно визнати: ця війна була не «оборона», а злочин. І лише через публічне каяття, як у Німеччині після 1945 року, може народитися нова нація, яка замість «величі» обере гідність і совість.
Насильство не зникає — воно або карається, або повертається. Якщо Росія не визнає свої злочини, воно повернеться до неї зсередини — у вигляді деградації, злиднів і братовбивства. Але якщо визнає — зможе стати частиною цивілізованого світу, не як імперія, а як народ, що навчився відповідати за свою історію.
Авторський матеріал для News.ks.ua — “Росія після війни: шлях каяття чи занурення у хаос”