Окупаційна влада Генічеська перетворює парк Воїнської слави на місце поклоніння учасникам війни проти УкраїниОкупаційна влада Генічеська перетворює парк Воїнської слави на місце поклоніння учасникам війни проти України

Окупаційна символіка замість пам’яті про війну

В тимчасово окупованому Генічеську російська адміністрація продовжує використовувати релігійні та меморіальні теми для пропаганди війни проти України. Черговим прикладом стала організована так звана «паломницька поїздка» для родин учасників СВО, тобто тих, чиї близькі воюють на боці російських окупаційних військ.

Згідно з повідомленням окупаційних ЗМІ, група з Херсонської області відвідала низку кримських святинь — Топловський жіночий монастир, Херсонес Таврійський, Інкерманський та Бахчисарайський Успенський монастирі. Поїздку організував так званий «Комітет сімей воїнів Вітчизни», що діє під контролем російських структур.

Окупаційна чиновниця Ольга Сіманова заявила, що це «можливість знайти духовні сили та помолитися за захисників». Насправді ж подібні заходи мають виразний ідеологічний підтекст — формування у населення лояльності до російської армії та сакралізація війни проти України.


Молебень на кістках німців і хорватів

Особливе обурення викликало те, що один із молебнів окупаційна влада провела в Генічеському парку Воїнської слави, на місці, де під час Другої світової війни було німецько-хорватське військове кладовище.

Саме там, за кілька метрів під землею, поховані солдати вермахту та хорватські моряки, що загинули в боях 1943–1944 років під час відступу німецьких військ з Криму. За архівними даними, у Генічеську діяла польова німецька лікарня, де помирали поранені з частин 369-ї хорватської піхотної дивізії, а також моряки Крігсмаріне, які забезпечували переправу через Сиваш.

Після війни залишки кладовища частково зруйнували, а територію впорядкували під парк Воїнської слави. На початку 1960-х років тут встановили монумент Матері, що скорбить за всіма загиблими у війні, який став символом скорботи й примирення. Місцеві жителі завжди ставилися до цього місця як до меморіалу всіх жертв війни, незалежно від національності.


Місце пам’яті перетворюють на пропагандистську сцену

Тепер окупаційна влада перетворює цей парк на арену власних «молитовних заходів» і «вшанувань героїв СВО», фактично зневажаючи історичну сутність цього простору. Участь у таких заходах беруть представники окупаційних адміністрацій та військових структур, а поруч із пам’ятником Матері встановлюють російську символіку та ікони, що має створити ілюзію «священної місії» нинішньої агресії.

Місце, де під землею лежать хорвати, німці та радянські солдати, тепер використовується для нової імперської міфології, яка прославляє війну проти України під виглядом духовного єднання.


Історична пам’ять, яку перекручують

Раніше дослідники неодноразово наголошували: парк Воїнської слави у Генічеську — це унікальний історичний шар, де переплелися долі ворогуючих сторін Другої світової. За даними місцевих краєзнавців, на території колишнього кладовища може залишатися понад 200 поховань німецьких і хорватських військових.

Окупаційна влада, не розуміючи або свідомо ігноруючи цей факт, перетворює місце скорботи на політичну сцену, вкотре демонструючи, що для неї чужа не лише українська, а й будь-яка європейська культура пам’яті, заснована на повазі до історії та загиблих.

Історична довідка

  • За свідченнями місцевих краєзнавців і архівних даних, на території Генічеська в роки Другої світової війни існувало німeцько-хорватське військове кладовище, де були поховані солдати вермахту та хорватські морські підрозділи. Це кладовище діяло здебільшого в 1943–1944 роках, коли наступ радянських військ змушував німецьке командування відступати з Криму через Херсонщину.
  • У документах згадується, що в Генічеському районі функціонувала польова німецька лікарня, куди звозили поранених із частин 369-ї хорватської піхотної дивізії, а також деякі підрозділи Крігсмаріне, що здійснювали переправи через Сиваш. Під час відступу багато поранених або загиблих не було вивезено, і вони були поховані поруч із лініями фронту або базовими госпіталями.
  • Після війни кладовище поступово перестало офіційно функціонувати: багато надгробків були зруйновані або зняті, частина території перепрофільована під громадські зони. У 1960-х роках на цьому місці (у тому ж районі) спорудили монумент – Матері, що скорбить, який став символом загального болю і пам’яті про всіх загиблих у війні.
  • Архівні дослідження німецьких воєнних поховань (наприклад, діяльність Volksbund Deutsche Kriegsgräberfürsorge) вказують, що після війни багато кладовищ було реорганізовано або централізовано. Але даних, що конкретно стосуються Генічеська або перепоховання там похованих, наразі не знайдено у відкритих німецьких чи хорватських архівах.
  • У сусідніх регіонах історики виявили, що на кладовищах, створених окупаційними силами, могло поховуватись понад 150–300 осіб у кожному полігоні фронтових боїв. Проте такі цифри є приблизними і залежать від масштабу бойових дій у конкретному районі.
  • Варто зазначити, що німецькі організації з догляду за військовими похованнями сьогодні ведуть облік та ексгумацію багатьох місць поховань у Східній Європі — проте їхні бази даних зазвичай не охоплюють місцеві маломасштабні поховання, які не були офіційно реєстровані після війни.