Статья опубликована 29 Вересня, 2026 главным редактором Редакція Херсонського вісника
Російська влада називає окупацію та спробу анексії українських земель «возз’єднанням». Для цього вона постійно звертається до історії: показує старі карти, згадує імперських правителів і стверджує, що колишня належність території Російській імперії нібито дає сучасній РФ право змінювати кордони силою. Але варто застосувати цей підхід послідовно, і він обернеться проти самої Москви.
Херсонщина і підміна понять
Територія сучасної Херсонської області свого часу входила до Російської імперії. Проте Російська імперія, РРФСР і нинішня Російська Федерація – різні державні утворення з різними кордонами. Херсонська область не входила до складу РРФСР, а після здобуття Україною незалежності була частиною України в її міжнародно визнаних кордонах.
Кремлівська аргументація стирає ці відмінності. Вона пропонує сприймати багатовікову історію імперії як документ на право власності, який сучасна Москва може пред’явити сусідові. За такої логіки державний кордон перестає бути правовим фактом: його можна оголосити помилкою щоразу, коли старовинна карта здасться політично зручною.
А якщо ті самі питання поставлять Росії?
Східна Пруссія з Кенігсбергом до завершення Другої світової війни була німецькою. Частина цієї території нині є Калінінградською областю РФ. Якщо давня належність до держави створює право на «повернення», у Москві мали б принаймні зрозуміти, наскільки небезпечне таке правило для неї самої.
Фінляндія втратила Виборг і частину Карелії за результатами воєн із СРСР та повоєнних домовленостей. Японія до 1945 року володіла південним Сахаліном і Курильськими островами. При цьому її нинішня територіальна суперечка з Росією стосується чотирьох південних островів, які Токіо називає Північними територіями. Отже, навіть у цих прикладах історія, міжнародні договори й сучасні державні позиції не зводяться до однієї формули «колись було нашим».
Це не означає, що Німеччина, Фінляндія чи Японія отримують право почати війну або автоматично переглянути кордони. Навпаки: саме так видно слабкість кремлівського виправдання агресії. Якщо кожна держава почне вибирати з минулого вигідний для себе рік і називати його підставою для анексії, суперечки не матимуть кінця.
Імперська карта загрожує не лише Україні
Російська імперія до 1917 року охоплювала Фінляндію, території нинішніх держав Балтії та частини сучасної Польщі. Коли Кремль говорить про «історичні російські землі», сусіди мають підстави запитати: де саме Москва збирається зупинитися? Чому її посилання на імперське минуле повинні стосуватися Херсонщини, але не інших колишніх володінь царя?
Згадка про такі землі сама по собі не доводить існування готового плану нападу на Польщу, Фінляндію чи країни Балтії. Стверджувати протилежне без доказів було б необачно. Проте після вторгнення в Україну та спроби анексувати її області цю риторику неможливо вважати невинною вправою з історії.
Такий самий вибірковий погляд на минуле міг би відкрити безкінечні суперечки про спадщину Австро-Угорської чи Німецької імперій. Кожен наступний претендент знайшов би карту, на якій кордон проходить інакше. Європа вже пережила наслідки політики, що ставила імперські уявлення вище за суверенітет сусідів.
У чому полягає пастка
Кремль хоче зробити для себе виняток: російські «історичні права» оголосити незаперечними, а такі самі аргументи інших держав – неприйнятними. Але універсального правила, яке дозволяє анексувати Херсонщину й водночас забороняє навіть згадувати історію Кенігсберга, Виборга чи південного Сахаліну, не існує.
Сучасне міжнародне право виходить з іншого принципу: держави не можуть набувати чужу територію шляхом погрози силою або її застосування. Саме тому міжнародна спільнота не визнає російську спробу анексії українських областей. І саме цей принцип захищає кордони самої Росії від охочих шукати в минулому підстави для нових війн.
Путін намагається використати історію як зброю проти України. Та якщо відкрити історичний атлас без вибіркових закладок, з’ясується, що він не може бути правовою підставою для жодного загарбання.
До речі – 11 вересня: чому для одного організатора масового вбивства знайшли кулю, а з іншим ведуть переговори
«Герої Херсонщини» без херсонців: навіщо Росія готує окупаційних управлінців
Ганна Прибережна
Відповідальна редакторка «Херсонського вісника»
Ганна Прибережна – редакційний псевдонім, який використовується з міркувань безпеки.
Відповідальна редакторка координує підготовку матеріалів, перевірку фактів, роботу з відкритими джерелами та редакційне опрацювання публікацій. Основні теми – події на Херсонщині, життя громад в умовах війни, російська окупація, діяльність окупаційних органів та документування колабораціонізму.
Справжнє ім’я, місце перебування та інші персональні відомості редакторки не публікуються через загрозу переслідування з боку російських окупаційних структур.
«Херсонський вісник» – незалежне українське онлайн-видання, яке фінансується коштом добровільних пожертв читачів. Пожертви не надають права впливати на зміст публікацій або редакційні рішення.
Для зв’язку з редакцією використовуйте офіційну електронну адресу та форму зворотного зв’язку на сайті.