Статья опубликована 16 Вересня, 2026 главным редактором Редакція Херсонського вісника
15 вересня 2026 року в Генічеську керівник окупаційної адміністрації Володимир Сальдо вручив дипломи випускникам російської кадрової програми «Герои Херсонщины». За його словами, учасники протягом року пройшли чотири навчальні модулі на окупованій Херсонщині, у російському центрі «Сириус», Адигеї та Мордовії.
Російська пропаганда називає випускників новим кадровим резервом області. Однак склад першої групи демонструє зовсім іншу картину. Серед 12 публічно ідентифікованих учасників лише двоє мають безпосередній зв’язок із Херсонщиною. Семеро прибули з різних регіонів Росії, ще троє – з окупованого Криму.
Фактично Росія спочатку розпочала війну, змусила значну частину населення залишити свої домівки, зруйнувала українську систему управління, а тепер шукає по всій РФ людей, які керуватимуть захопленою територією.
Що таке проєкт «Герої Херсонщини»
Програму запустили у лютому 2025 року як регіональний аналог федерального російського проєкту «Время героев». Формальним організатором виступив Володимир Сальдо, а оператором – створений окупантами «Центр розвитку компетенцій Херсонської області».
На офіційному сайті програми прямо зазначено, що її учасники отримують можливість працювати в органах державної та муніципальної влади. Їм обіцяють безоплатне навчання, стабільну зарплату, соціальні гарантії, стажування та кар’єрне зростання.
Для участі необхідно було мати середню спеціальну або вищу освіту та документально підтвердити участь у російській війні проти України.
За твердженням окупаційної адміністрації, заявки подали 1515 осіб. Переможцями назвали 25 учасників, але до першої навчальної групи увійшли лише 12 або 15 людей. Російські джерела наводили різні цифри. Ще десятеро нібито залишалися у військових підрозділах і мали приєднатися пізніше.
У вересні 2026 року окупаційна влада повідомила про вручення дипломів, але знову не назвала повного складу випускників.
Скільки серед «героїв» справжніх жителів Херсонщини
Журналісти видання «Вгору» ідентифікували 12 учасників, які постійно з’являлися на фотографіях та у сюжетах про перший потік програми.
| Учасник | Походження та зв’язок із Херсонщиною |
|---|---|
| Артур Таланов | Тривалий час жив і працював у Росії, до 2022 року стосунку до Херсонщини не мав |
| Валерій Гаврилюк | Народився у Каховці, але багато років жив у Москві та повернувся разом з окупаційною системою |
| Ярослав Федосєєв | Уродженець Московської області, до війни жив у Москві |
| Володимир Оганесов | Уродженець Ставропольського краю, служив у Росгвардії |
| Максим Коростеленко | Народився у Туапсе, працював у Краснодарі |
| Дмитро Поплевкін | Уродженець Старої Русси Новгородської області |
| Ігор Стецура | Народився у Нижньовартовську Тюменської області |
| Сергій Крилов | Народився в Алмати, багато років жив і працював у Росії |
| Євген Мокану | Уродженець Бахчисарая в окупованому Криму |
| Костянтин Пещеров | Уродженець Сімферополя, колишній кримський податківець |
| Руслан Анкудінов | Уродженець Криму, працював у кримінальному розшуку та інкасації |
| Артур Канцир | Родом із Зеленівки біля Херсона, у 2014 році виїхав до Росії та воював проти України |
Таким чином, серед першої публічно відомої групи:
- двоє пов’язані з Херсонщиною;
- троє походять з окупованого Криму;
- семеро прибули з Росії або тривалий час жили й будували кар’єру в РФ.
Навіть двох формально місцевих учасників складно назвати представниками сучасної херсонської громади. Валерій Гаврилюк багато років жив у Москві, а Артур Канцир ще у 2014 році поїхав до Росії та приєднався до російських збройних формувань.
Тобто з 12 так званих «героїв Херсонщини» жоден не є звичайним місцевим управлінцем, лікарем, педагогом, підприємцем чи представником громади, який до повномасштабної війни працював в області, а потім вирішив продовжити цивільну кар’єру.
Від військового до чиновника
Офіційно росіяни пояснюють проєкт необхідністю допомогти ветеранам війни повернутися до цивільного життя. Проте програма не обмежується професійною адаптацією чи соціальною підтримкою.
Її учасників цілеспрямовано готують до посад у місцевих адміністраціях, окупаційних міністерствах, незаконному парламенті та підконтрольних Росії установах.
Деякі фіналісти отримали посади ще до завершення навчання. Артур Таланов очолив відділ муніципального контролю в окупаційній адміністрації Горностаївки. Володимира Оганесова призначали тимчасовим керівником адміністрації Нової Каховки. Максим Коростеленко став заступником окупаційного міністра молодіжної політики.
Дмитро Поплевкін працював у структурі окупаційної адміністрації Нової Каховки, яка відповідає за спорт і молодіжну політику. Ігор Стецура проходив стажування в апараті незаконної Херсонської обласної думи. Костянтин Пещеров був направлений до окупаційного транспортного відомства.
Отже, йдеться не про абстрактне навчання ветеранів. Росія створила механізм, за допомогою якого учасників вторгнення переводять із військової системи до цивільного управління захопленою територією.
Навіщо Росії знадобився цей проєкт
Перше завдання програми – сформувати особисто відданий кадровий резерв. Для окупаційної влади військова служба на боці РФ стає важливішою за знання регіону, професійну компетентність та довіру місцевого населення.
Друге завдання – мілітаризувати цивільне управління. Учасник війни, який звик виконувати накази, сприймається Кремлем як надійніший чиновник, ніж місцевий фахівець із власною позицією, соціальними зв’язками та українським минулим.
Третє завдання – винагородити учасників агресії посадами, зарплатами та доступом до бюджетних ресурсів. Таким способом російська держава демонструє військовим, що участь у війні може стати соціальним ліфтом.
Четверте завдання – створити пропагандистське враження, ніби в окупаційних органах з’являється нова місцева еліта. Саме тому програма називається «Герої Херсонщини», хоча більшість її учасників до початку війни не мала до області жодного стосунку.
Нарешті, проєкт є інструментом довгострокової колонізації. Приїжджі чиновники не залежать від місцевих громад, не мають перед ними відповідальності та повністю зобов’язані своїми посадами окупаційній владі.
Куди поділися місцеві кадри
До повномасштабного вторгнення у Херсонській області працювали тисячі державних службовців, працівників місцевого самоврядування, керівників комунальних підприємств, освітян, лікарів, інженерів та підприємців.
Після захоплення регіону значна частина цих людей відмовилася працювати на Росію. Одні виїхали на підконтрольну Україні територію або за кордон. Інші залишилися в окупації, але не погодилися ставати частиною російської адміністративної системи. Дехто за свою проукраїнську позицію пройшов через викрадення, катування, погрози та незаконне ув’язнення.
Масовий виїзд населення був помітний уже в перші місяці окупації. До осені 2022 року українська влада повідомляла, що захоплену частину області залишило понад половину жителів.
Тому склад «Героїв Херсонщини» справді можна вважати одним зі свідчень кадрового провалу окупаційного режиму. Росія не змогла знайти достатньо лояльних і водночас професійних місцевих управлінців. Саме тому посади доводиться заповнювати військовими, колишніми силовиками, невдалими російськими політиками та чиновниками з окупованого Криму.
Проте справа не лише в кількості людей, які виїхали. Російська адміністрація не довіряє навіть тим місцевим жителям, які залишилися. Кремлю потрібні не самостійні керівники, а виконавці, чия кар’єра, зарплата та безпека повністю залежать від окупаційної вертикалі.
Голосування ногами замість фальшивого референдуму
Росія заявляє, що жителі Херсонщини нібито підтримали анексію на організованому під час окупації псевдореферендумі. Але кадровий склад створених нею органів влади суперечить цій пропагандистській картині.
Якби окупація справді мала масову підтримку, Росії не довелося б шукати майбутніх голів адміністрацій, міністерських працівників та муніципальних чиновників у Підмосков’ї, Ставропольському краї, Тюменській області, Криму та Краснодарі.
Виїзд сотень тисяч людей, відмова фахівців працювати на загарбників і необхідність завозити управлінців із Росії є значно переконливішим показником ставлення населення, ніж будь-які цифри окупаційних «виборчих комісій».
Це не соціологічне опитування і не дозволяє визначити позицію кожного жителя області. Але це цілком реальне голосування ногами. Люди залишали домівки, роботу та майно, аби не жити в російській системі й не ставати її частиною.
«Герої» чужої землі
Назва «Герої Херсонщини» приховує справжню сутність програми. Йдеться не про пошук і підтримку представників місцевих громад, а про формування нової окупаційної еліти.
Росія зруйнувала нормальне життя регіону, вигнала або залякала значну частину його населення, ліквідувала українські органи влади, а тепер пропонує приїжджим учасникам війни «будувати майбутнє Херсонщини».
У цьому і полягає головний парадокс проєкту. Війну розпочали під приводом нібито захисту місцевого населення, але керувати захопленою територією місцевих майже не залишилося. Тому «героїв Херсонщини» доводиться збирати по всій Росії.
Ганна Прибережна
Відповідальна редакторка «Херсонського вісника»
Ганна Прибережна – редакційний псевдонім, який використовується з міркувань безпеки.
Відповідальна редакторка координує підготовку матеріалів, перевірку фактів, роботу з відкритими джерелами та редакційне опрацювання публікацій. Основні теми – події на Херсонщині, життя громад в умовах війни, російська окупація, діяльність окупаційних органів та документування колабораціонізму.
Справжнє ім’я, місце перебування та інші персональні відомості редакторки не публікуються через загрозу переслідування з боку російських окупаційних структур.
«Херсонський вісник» – незалежне українське онлайн-видання, яке фінансується коштом добровільних пожертв читачів. Пожертви не надають права впливати на зміст публікацій або редакційні рішення.
Для зв’язку з редакцією використовуйте офіційну електронну адресу та форму зворотного зв’язку на сайті.