У жовтні 1993 року Росія опинилася на межі громадянської війни. У столиці — стрілянина, БТРи на вулицях, штурм парламенту, сотні загиблих. Але ще важчими виявилися політичні наслідки: саме тоді відбулась остаточна руйнація системи стримувань і противаг, закладеної у пострадянській Росії. Події жовтня 1993 року стали поворотним пунктом, що запустив процес побудови президентської диктатури, яка з часом вилилася в агресивну зовнішню політику, включно з війнами в Чечні, Грузії, анексією Криму та вторгненням в Україну.
Передумови: конфлікт між Єльциним і парламентом
Після розпаду СРСР у 1991 році Російська Федерація залишалась правонаступницею радянської системи, але без усталеної демократичної конституції. У країні панував дуалізм влади: з одного боку — президент Борис Єльцин, обраний прямим голосуванням, з іншого — Верховна Рада та З’їзд народних депутатів РРФСР, що залишались головним законодавчим органом з радянських часів.
Поступово між виконавчою і законодавчою гілками виник глибокий конфлікт. Парламент намагався обмежити повноваження президента, Єльцин же, у свою чергу, прагнув зосередити всю владу в своїх руках.
У березні 1993 року парламент намагався оголосити Єльцину імпічмент, але не вистачило голосів. У вересні 1993 року Єльцин вирішив діяти рішуче — 21 вересня він видав указ №1400, яким розпускав Верховну Раду, чого тоді не дозволяла чинна Конституція.
Це стало початком де-факто державного перевороту.
До речі — Що насправді святкує Росія 12 червня?
Жовтень 1993: кривава розв’язка
Парламент, на чолі з головою Русланом Хасбулатовим і віце-президентом Олександром Руцьким, оголосив дії Єльцина неконституційними та оголосив йому імпічмент. Вони забарикадувались у Будинку Рад (т.зв. «Білому домі» в Москві), а навколо зібралися протестувальники.
2–4 жовтня 1993 року Москва перетворилася на поле бою. Після сутичок і закликів до штурму, Єльцин задіяв військову техніку: танки відкрили вогонь по парламенту. Бронетехніка розстріляла «Білий дім» із гармат, було вбито, за офіційними даними, 187 осіб, хоча незалежні оцінки називають кількість загиблих від 500 до 2 000.
Влада опозиції була придушена. Лідери парламенту заарештовані.
Наслідки: нова Конституція — президентська автократія
Після перемоги Єльцина над законодавчою гілкою влади, у грудні 1993 року була ухвалена нова Конституція Росії, яка повністю переформатувала державну структуру:
- Президент отримав надзвичайно широкі повноваження;
- Парламент був значно обмежений у можливості контролювати виконавчу владу;
- Судова система перестала бути реально незалежною.
Це було остаточним переходом Росії до суперпрезидентської республіки, де всі інституції були підпорядковані голові держави.
1993-й як триггер довготривалого авторитарного курсу
Кровопролиття 1993 року дало чіткий сигнал: в Росії можна придушувати опозицію силою, і за це не буде політичної відповідальності.
Саме після цього:
- у 1994–1996 роках почалась Перша Чеченська війна;
- у 2000-х роках Володимир Путін, прийшовши до влади, успадкував і посилив суперпрезидентську систему, що дозволило йому побудувати вертикаль влади без обмежень;
- у 2008 році — війна в Грузії;
- у 2014 році — анексія Криму і війна на Донбасі;
- у 2022 році — повномасштабне вторгнення в Україну.
Усі ці події стали можливими в державі, де влада не має противаг, опозиція знищена, медіа — підконтрольні, а силовий апарат використовується проти власного народу.
Висновок: Кривавий жовтень, як початок кінця демократії в Росії
Жовтень 1993 року став переламним моментом не лише для пострадянської Росії, а й для всієї Східної Європи. Він заклав основи тієї системи, яка згодом трансформувалася у неоімперський авторитаризм, загрозу для сусідів, для демократії та для миру.
Тоді, коли танки розстрілювали парламент у центрі Москви, гинула не лише стара система — гинула надія на демократичну Росію.