Статья опубликована 12 Вересня, 2026 главным редактором Редакція Херсонського вісника
Щороку 11 вересня світ згадує одну з найстрашніших терористичних атак сучасності. У 2001 році бойовики «Аль-Каїди» захопили чотири пасажирські літаки. Два врізалися у вежі Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку, третій – у Пентагон, четвертий розбився у Пенсильванії. Загинули 2977 людей, не рахуючи самих терористів.
Трагедія змінила Сполучені Штати і значною мірою весь світ. Америка оголосила глобальну війну тероризму. Усама бен Ладен став найбільш розшукуваним терористом планети. США розпочали військову операцію в Афганістані, а пошуки лідера «Аль-Каїди» тривали майже десять років. 2 травня 2011 року американський спецпідрозділ ліквідував його в пакистанському Абботтабаді.
Чергове 11 вересня – це привід не лише згадати загиблих. Для України ця дата породжує ще одне, дуже незручне питання.
Бен Ладен не сидів за штурвалом Boeing
Існує аргумент, який постійно виникає, коли йдеться про відповідальність володимира путіна за російські удари по Україні: він особисто не запускає ракети, не керує «Шахедами» і не натискає кнопку пуску балістичної ракети по Києву.
Це правда.
Але Усама бен Ладен також не сидів за штурвалом жодного з літаків 11 вересня. Він не врізав Boeing у Північну чи Південну вежу.
Відповідальність організатора терористичної атаки не вимірюється тим, чи тримав він особисто зброю. Враховуються накази, організація, фінансування, створення структури та визначення її цілей.
Тому виникає закономірне питання: чому до керівника держави, яка розпочала агресивну війну і протягом років завдає ударів, від яких гинуть цивільні українці, застосовується принципово інша політична логіка?
Чому одного організатора масового насильства оголосили міжнародним терористом, якого Сполучені Штати були готові шукати роками, а з іншим президенти розмовляють телефоном, зустрічаються та обговорюють майбутній мир?
Два однакових явища? Юридично – ні
Тут варто бути точними, інакше емоційне порівняння легко спростувати формальними аргументами.
«Аль-Каїда» була недержавною терористичною організацією. Росія – держава, член ООН, постійний член Ради Безпеки та одна з найбільших ядерних держав світу.
Тому міжнародне право описує їхні дії різними юридичними категоріями.
У випадку російсько-української війни йдеться насамперед про агресію, а конкретні дії можуть кваліфікуватися як воєнні злочини або злочини проти людяності за наявності відповідних юридичних ознак. Міжнародний кримінальний суд ще у 2023 році видав ордер на арешт путіна у справі про незаконну депортацію та переміщення українських дітей.
Але юридична відмінність не усуває морального питання.
Людині, яка стоїть перед руїнами власного будинку, важко пояснити, чому організатор недержавної системи масового насильства є терористом, а керівник державної машини, що веде агресивну війну, залишається суб’єктом великої дипломатії.
Головна різниця – ядерна зброя
І тут ми підходимо до найбільш неприємної відповіді.
У бен Ладена не було міжконтинентальних балістичних ракет. У нього не було атомних підводних човнів. Не було стратегічних бомбардувальників і тисяч ядерних боєзарядів.
У росії все це є.
Саме тому запитання «де американські Tomahawk по бункеру?» має дуже просту відповідь. Удар США по російському керівництву означав би пряме вступлення Сполучених Штатів у війну з ядерною державою. Наслідки такої ескалації неможливо гарантовано контролювати.
Вашингтон може застосувати силу проти терористичної організації, яка не здатна завдати у відповідь ядерного удару по американському місту.
З росією розрахунок зовсім інший.
Це пояснення раціональне.
Але саме воно створює для світового порядку надзвичайно небезпечний моральний висновок.
Який урок отримує світ?
Після Другої світової війни людству десятиліттями розповідали про міжнародне право, колективну безпеку, непорушність кордонів та принцип «ніколи знову».
Після 11 вересня Сполучені Штати продемонстрували ще один принцип: організатор масштабної атаки на мирних людей не зможе сховатися ні за кордоном, ні у горах, ні за десятиліттям часу.
А тепер світ спостерігає за іншим експериментом.
Ядерна держава може розпочати найбільшу війну в Європі за багато десятиліть, захоплювати чужі території, завдавати ракетних та дронових ударів, а її керівник при цьому залишається людиною, з якою великі держави змушені підтримувати канали зв’язку.
І проблема навіть не в самих переговорах. Війни зрештою часто закінчуються переговорами, зокрема з людьми, яких інша сторона вважає злочинцями.
Проблема в сигналі, який отримують інші держави.
Він може звучати приблизно так: головною гарантією недоторканності керівництва держави є не міжнародне право, а достатньо великий ядерний арсенал.
Це надзвичайно небезпечний урок.
Якщо країни почнуть у нього вірити, світ отримає не зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної зброї, а прямо протилежний результат.
Незручне запитання 11 вересня
Тому сьогодні варто не перетворювати пам’ять про 11 вересня лише на черговий набір урочистих фраз про «трагедію, яка змінила світ».
Пам’ять про загиблих заслуговує на більше.
Вона заслуговує і на незручні запитання.
Чому організатор атаки, внаслідок якої загинули тисячі американців, став вигнанцем міжнародної системи, а керівник держави, яка веде агресивну війну проти України, залишається учасником міжнародної політики?
Чому в одному випадку світова наддержава десятиліття шукала винного, а в іншому світ насамперед обговорює «ризики ескалації»?
Відповідь значно менш шляхетна, ніж усі промови про міжнародний порядок.
Бен Ладен не мав ядерної зброї. Путін її має.
Саме тому ставити між ними знак юридичної рівності неправильно.
Але саме тому порівнювати реакцію світу на них – цілком доречно.
Бо 11 вересня нагадує не лише про те, наскільки страшним може бути масове насильство проти цивільних.
Воно нагадує і про неприємну істину: міжнародне право набагато сильніше там, де його порушник слабкий, і проходить найважчий іспит саме тоді, коли порушник здатний погрожувати у відповідь усьому світу.
Ганна Прибережна
Відповідальна редакторка «Херсонського вісника»
Ганна Прибережна – редакційний псевдонім, який використовується з міркувань безпеки.
Відповідальна редакторка координує підготовку матеріалів, перевірку фактів, роботу з відкритими джерелами та редакційне опрацювання публікацій. Основні теми – події на Херсонщині, життя громад в умовах війни, російська окупація, діяльність окупаційних органів та документування колабораціонізму.
Справжнє ім’я, місце перебування та інші персональні відомості редакторки не публікуються через загрозу переслідування з боку російських окупаційних структур.
«Херсонський вісник» – незалежне українське онлайн-видання, яке фінансується коштом добровільних пожертв читачів. Пожертви не надають права впливати на зміст публікацій або редакційні рішення.
Для зв’язку з редакцією використовуйте офіційну електронну адресу та форму зворотного зв’язку на сайті.